Смовський Максим, 12 років, учень 7 класу Остерського ліцею №2, м. Остер

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Смовська Ірина Юріївна

Конкурс єсе на тему "Війна в долі моєї родини"

Ви – підліток?! Якщо ні, то Ви по-іншому сприймаєте світ, бо в нас (як кажуть дорослі) «грають гормони».

Я – підліток і, можливо, саме тому я надзвичайно болісно все переживаю, а зараз – і поготів.

Мене повністю змінила війна.

Та хіба тільки мене?!

Вона без дозволу переформотувала свідомість українців…

Я змінився…

Ми змінились…

Ніколи раніше я не бачив такої безпорадності в очах батька й такої тривоги та паніки – у материнських.

Та щось ці кляті рашисти все ж зробили. Вони об’єднали нас, наш народ, як ніколи.

Я – підліток… І, як усі підлітки, щоденно гортаю стрічну новин у ФБ, інколи – намагаюсь навіть заснути під звуки сирени (бо якось же треба спати!), прагну якось допомогти своїй Україні, народу, героям…

Та що я можу?! Від безпорадності й безпомічності стискається серце.

Воно часто калатає, вискакує з грудей. Особливо, коли дивишся у фейсбуці на звірства орків або коли на вулиці « зустрічаєш  гради».  Ці звуки назавжди вкарбовуються у підсвідомість, проникають через шкіру, прямують до серця і там залишаються на постійне місце проживання.

Я – підліток… лише підліток і, мабуть, багато чого ще не розумію у цьому житті, але не можу ніяк пояснити собі, як під одним небом, одним лагідним сонечком народжуються такі РІЗНІ люди?! Як після скоєного хтось може спокійно спати, насолоджуватись життям, кохати, народжувати дітей?! Як люди можуть взагалі називати себе людьми?!

Я –  підліток… Мине час і я (дай, Боже) стану дорослим і, можливо, не кожного дня буду згадувати війну, але КОЖНОГО РАЗУ, коли на вулиці чи у під’їзді щось грюкне, я буду здригатись… Війна назавжди зробила з нас (дітей) «інвалідів страху».

Я – підліток… і я назавжди травмований війною.