У перший день війни нам сказали, що у Слов'янську обстріли тривають. Але ми не вірили, що таке може бути. Я тоді тільки народила, і довго не могла повірити в це. Потім, коли почали стріляти, у нас було страшно. Обстріляли вулицю, багато вбитих було. Ми сиділи у підвалах. Зараз моїй дитині восьмий рік, вона боїться шуму фену, пилососу, закриває вуха при гучних звуках.

Хочу забути обстріли та прибрати страх із життя моєї дитини. І щоб більше не бачити, як снаряди летять та вибухають. Навіть звірі у лісі досі підриваються на мінах.

Хочу, щоб скоріше все закінчилося, було все як раніше. Щоб не було цих сіток, бар'єрів, серед яких почуваєшся звіром у загоні. Найстрашніше, що так живуть наші діти.