В перший день війни було страшно. Моя дитина перелякалася, ми не розуміли, що робити. Я ніяк не могла усвідомити і прийняти, що на нас напали.

З гуманітарною кризою ми не стикалися, бо у квітні виїхали. Дитина вже не витримувала, і нам довелося поїхати.

Люди машиною виїжджали, і ми до них попросилися. А до цього планували виїхати потягом, але в нас не виходило.

Ми перестали спілкуватися з багатьма друзями, з батьками, з сестрою, бо кожен по-своєму сприймає війну. Для нас усе було незрозуміло. Ми тільки з літа почали більш-менш заспокоюватися.

На жаль, майбутнього я поки що не бачу.