Мама Римма:
22 січня 2015 року, ми з донькою Діаною знаходилися в підвалі. Перші вибухи сталися десь о 14:30. У підвалі на той момент у нас нічого не було. Ми знайшли, що було під рукою - дошки, щоб сидіти можна було. На даний момент ми, звичайно, там вже приготували і ліжка, і все. Про всяк випадок, щоб воно було у нас.
Було страшно. Кричали, плакали. Ми в підвалі прожили місяць. Багато людей повиїжджали, коли давали зелений коридор. А ми до останнього залишалися. Ми і ще одна сім’я.
Не виїжджали ми, тому що у мами були вибиті вікна, і мама сказала: «Я нікуди не поїду». Не залишить відкритий будинок. Маму одну ми ж не кинемо.
Тут майже не було зв’язку, не було світла, тепла і води. Періодично перебивало газ. Коли готували, ставили дві цеглини, таку металеву штуку, типу шумівки, і готували на дровах.
У п’ятнадцятому році, коли ми тут жили, страшно було з підвалу виходити. Дуже страшно було. Мамин під’їзд поруч, але я дуже боялася просто перейти туди. Діана боялася навіть в іншу частину підвалу вийти.
У нас одна частина підвалу була килимами завішана, щоб тепло зберігати. І буває, кажу доньці: «Пішли свіжим повітрям подихаємо». Вона тільки виходить сюди, і тут десь стрельнуть, а вона каже: «Мамо, дядьки злі хочуть всіх діток повбивати? Я виходжу, а вони стріляти починають». Ну ось, так збігалося. Як вийде з підвалу – десь хтось стріляє.
Діана:
Ми грали з дітьми і влучило в магазин, у нас вікна вилетіли. І ми сіли всі в підвалі, щоб очікувати далі реакцію. І вийшло так, що вистрілило і влучило в лавочку, просто біля підвалу.
Ми побігли до другої частини підвалу. Всі були перелякані, розгублені, коли влучило поруч із підвалом. Вже думаєш, що зараз двері всі вилетять і на нас все звалиться. Одна мамина подруга не встигла добігти до підвалу, їй осколок влучив у голову.
Мама:
Перший снаряд потрапив у дах магазину. А у мами вікна над магазином. Вилетіли вікна кухні та спальні. За півхвилини до цих вибухів я увійшла в підвал. Потім другий вибух – влучило в лавочку, повз яку я тільки-тільки проходила в підвал.
І тут жінки, дівчата, які були на вулиці, почали забігати. А подруга, з якою я щойно розмовляла, просто впала в підвал. Ми одразу не зрозуміли, що сталося. Загалом, осколком її одразу на смерть вбило.
Під час вибуху враження таке було, ніби здригнувся будинок. У нас не бомбосховище, у нас просто підвал, там другого виходу немає. Я схопила Діану і далі в глиб підвалу її забрала. Обняла її. Здригалося все, страшно було.
Там кричали, там плакали, бо діток було багато в підвалі. І молодші за Діану дітки були. Багато людей було в підвалі. Кричали всі, боялися, що завалить. Снаряд потрапить і завалить нас. Ось цього боялися, тому що це не бомбосховище, а просто підвал. Боялися на вулицю виходити.
Діана:
Мені допомагали мама, бабуся, щоб я не думала про це нічого. Але в глибині душі я знала, що Бог все бачить і захищає нас.
Багато людей помирає через війну, і нікому не приносить користі ця війна. Якщо будуть постійно війни, це буде означати, що у дітей буде погана психіка. Мир потрібен для того, щоб діти вміли нормально спілкуватися. Щоб не було такого, що вони весь час плачуть, сумують через те, що померли близькі, друзі.
.png "Імена")
