Кузнець Вікторія, 8 клас, Опорний заклад "Люхчанський ліцей" Сарненської міської ради Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Власюк Надія Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 рік – початок повномасштабної війни і вторгнення росії в Україну. Перші вибухи, перші переживання, страх, біль, відчай, невідомі досі почуття – це тільки перші моменти…

Напередодні.

23 лютого ми всім класом йдемо проводити час разом: їмо піцу, сміємось, радіємо і жартуємо один з одним.

Повертаємося додому та хвилюємося щодо завтрашнього дня, але несподіване повідомлення приходить на телефон: « Із завтрашнього дня дистанційне навчання. Україна вводить надзвичайний стан». Ми перед невідомим.

Ранок 24 лютого.

У новинах говорять про війну, напад, горіння будівель, постраждалих. Але що таке війна? Тоді ми ще не знали, але скоро це буде в нашій свідомості надовго.

Прокинувшись зранку, я відчула страх за рідних, психологічний бар’єр, безпорадність і ще купу емоцій, про які я не знала до того часу.

1 березня 2022 рік – рідних забирають на війну, повідомлення про захоплені міста і жертв. Протягом наступних 6-ти місяців я забуваю, що означає нормальне життя, друзі, світ. Я сиджу вдома, намагаюся вчитися і цим вбиваю час.

Починаються проблеми зі здоров’ям. Постійні погрози і новини з боку білорусі. І так до початку 2023 року…

У другому семестрі ми починаємо навчатися очно, це хоч трохи повертає мене до друзів, навколишнього світу і дійсності в цілому. Згадка про чотири стіни в домі проминає у пам’яті, що призводить до егоцентризму і херофобії.

Далі – знайомство з людьми, які однозначно допомагають мені, вливають на покращення мого життя.

Квітень починається із жахливих новин: двоє рідних гине на війні… сльози… обличчя перед смертю… Різкі тривоги, загрози переслідують до літа, коли навіть у День Незалежності України над головами пролітають ракети.

З того часу починається період змін і вдосконалення себе.

Я знайомлюся з людьми різних міст України, нові хобі і пізнання себе. Я стаю не жертвою подій, а беру повну відповідальність за себе і свою життя. Досягаю тих рівнів, про які не здогадувалася до того часу.

І тут, на цьому місці, ми не є жертвами обставин чи людьми-спостерігачами, ні… Ми творці, які ладні творити і вдосконалювати.

Власне життя і самі ми – це повність наша відповідальність. Кожен ладен все змінити, нам варто почати з думки.

Слава Україні! Героям слава!