24 лютого я прокинулася близько шостої ранку. Було зрозуміло, що почалася війна. Я почала шукати місце, де можна сховатися. Спочатку здавалося, що це ненадовго, дуже хотілося в це вірити, але війна затягнулася. Місяць із сином просиділи у підвалі, там і зустріли його день народження. Дуже важко залишати своє місто, свій дім, своє життя і їхати в невідомість. 

Було страшно їхати: я не знала, що мене чекає в дорозі. Але я доїхала. Приємно було те, що люди допомагали. Дуже зворушує, коли є людяність і підтримка. Я приїхала фактично без нічого.

Зараз я перебуваю у Дніпропетровській області. Мій чоловік родом звідси. Він зібрав речі і сказав, що ми їдемо до нього. 

Саме в той день, коли ми виїхали, біля нашого дому стався приліт. 

Я евакуювала і свого хом’яка. Я брала його з собою навіть у підвал з перших днів. Це улюбленець сина, і він дуже за нього переживав, тому я забрала його з собою.

Зараз я живу одним днем і чекаю на перемогу. Хочу, щоб настав мир і щоб усі ми повернулися додому.