«Два або три роки тут не було солов’їв, а зараз повертаються!»

Чотириста дач було в нашому садівничому товаристві «Труд». На зиму залишалося тут чоловік п’ятдесят. А цієї зими нас було всього лише чоловік шість.

Розбиті будинки... Тут поруч був будинок. Усе, влучило два снаряди просто всередину будинку, рознесло його на друзки. У городі воронки три великого такого калібру. Поруч в будинок теж снаряди влучили.

Із 2015 року, з лютого, коли все це почало відбуватися, люди бояться, просто бояться. Навіть зараз, у 2019-му, хоч затихло, але однак люди ще бояться. На психологічному рівні бояться сюди їхати.

Із 2015 року все позаростало тут, тому що люди ж не їздять, не прибирають. Видно осколкові попадання, видно, як побиті ворота, як розбиті будинки.

Ми з дружиною пережили обстріли. Несподівано так все почалося. Ми впали на підлогу, навіть не встигли з дому вискочити. Пронесло нас. У селі побило труби, дроти. Ми тоді півтора місяці своїми силами, з електриком нашим дачним створили бригади й відновлювали це все. Зараз теж намагаємося своїми силами все ремонтувати. Труби, де були пробиті, ми вирізали, заварювали. І так само зараз ремонтуємо старі труби. Поки витримуємо.

Живемо, сподіваємося, що вже це все, що будуть люди повертатися, будуть потихеньку відновлювати. Жити-то треба все одно.

Тут у нас добре. Повітря, найчистіше повітря тут у нас, тиша часом. Солов’їв багато було, потім років зо два або три не було солов’їв, а зараз вже чую – повертаються солов’ї сюди! Вранці іноді пісні співають.

Люди приїжджають провідати свої рідні місця. Походять, подивляться: «Ну, може і повернемося, може і прийдемо». Ми сподіваємося, що люди прийдуть, що підуть кошти і будемо все це відновлювати.