Мені 88 років, я з міста Слов’янська Донецької області. Все життя прожила там.

24 лютого я знаходилася у дочки там же, в Слов’янську. Вона мені розповіла, що почалася війна. 

Мене шокувало, що на нас напали росіяни. Ми вважали, що ми єдиний слов’янський народ. І що прийшлося на старості літ блукати по світу.

Постало питання евакуюватися, і я з дочкою виїхала. Спочатку в Польщу – там онук живе, а потім - на Кіпр до онуки, а тепер з вересня мешкаю в Дніпрі, у сина. Звісно, тяжко було в дорозі, бо вік у мене чималий. 

Дуже хочу додому. Дуже за це переживаю, щоб було куди повернутися. Хочу повернутися додому з донькою й зятем і далі жити в своїй хатині.