Наше життя змінилося двічі — спочатку у 2014 році, а потім знову у 2022-му, після початку повномасштабної війни. Дуже важко двічі починати все спочатку, особливо коли поруч маленька дитина. Залишати рідний дім, звичне життя, близьких і людей, які завжди були твоєю підтримкою, — це величезне випробування.

Нам довелося вчитися жити заново, пристосовуватися до нових умов і будувати майбутнє практично з нуля. За цей час на окупованій території загинули мої батьки та батьки чоловіка. Це стало страшною втратою для нашої родини.

Одним із найстрашніших моментів став день, коли мій чоловік не виходив на зв’язок, а згодом ми дізналися, що він отримав бойове поранення. Це був величезний стрес для всієї сім’ї. Після тривалого лікування чоловік знову повернувся на бойові позиції, де зазнав повторного поранення.

Після цих подій у нашого сина з’явився сильний страх, він тривалий час погано спав. До того ж дитина неодноразово ставала свідком влучань у будівлі у Львові. Усе пережите дуже вплинуло на його емоційний стан.

За характером мій син дуже емоційний і сором’язливий. Він любить грати у футбол, займатися на турніках, слухати музику та грати в різні ігри.

Останнім часом я помічаю, що синові важко знайти себе. Він тривалий час не може визначитися зі своїми інтересами, йому бракує натхнення та бажання розвиватися.