Наталя Олексіївна згадує, як через постійні обстріли місяць просиділа в підвалі. День та ніч змішалися, а єдиним бажанням була тиша навколо. Жінці було важко спостерігати, як на очах руйнуються житлові будинки мирних жителів і вона виїхала до Запоріжжя. Героїня надіється, що її будинок вціліє і їй буде, куди повернутися.

Дуже боляче, що в житті дітей та внуків з’явилася війна