Старосвітська Олеся, 10 клас, Першотравневий  ліцей

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Страх, відчай, жах… Саме такі відчуття охоплюють зараз українців. Безнадійність і невизначеність наповнила наші серця на початку війни.

«Війна — найжахливіший винахід людства» - К. Скрябін.

Я хочу трішки розповісти про свій шлях протягом 1000 днів війни. Як тільки я почула про початок війни, я недооцінила це. Але майже відразу почалися проблеми з електропостачанням, продуктами та іншим. Це було неможливо не помітити. У будь-який час можна було почути вибух.

Наша родина, як і всі інші, вагалася, що робити, як бути. Але перемогла любов до Батьківщини та рідної землі.

Ми залишилися вдома! Але не могли сидіти, склавши руки. Тому організація нашої церковної громади почала діяти. Мої рідні брати, двоюрідні, друзі та однодумці за переконаннями брали участь у вивозі людей з прифронтових місць. Люди з небезпечних територій на деякий час оселялися в будівлях нашої організації. Молодь та підлітки допомагали влаштовувати для них помешкання та бомбосховища. З-за кордону почала прибувати різна гуманітарна допомога. Там і одяг, і продукти харчування, і меблі. Необхідні для переселенців. Хто що міг, те і привозили. В нашій місцевості є християнський будинок для людей похилого віку. В нього звозили літніх людей, які внаслідок війни залишились без даху. Бабусі та дідусі були дуже вдячні за прихисток і гарний догляд.

Мій брат Данило і Станіслав з іншими молодими волонтерами проходили спеціальну медичну підготовку та їздили в деокуповані міста з допомогою.

Ними була відвідана Донецька, Харківська, Сумська, Херсонська та інші, постраждалі від війни, області. Молодь допомагала літнім людям з опаленням приміщень, продуктами та питною водою. В ній була велика потреба у Бахмуті, Вугледарі та багатьох інших постраждалих містах, які не залишили наших волонтерів байдужими. Люди дуже сильно відчували підтримку, тому ми намагалися зробити якомога більше. Я теж вирішила, що не можу залишатися байдужою до лиха мого народу. Тому 

разом з іншими брала участь у зборі продуктових та гігієнічних наборів для постраждалих людей. Загалом за час війни нами було зібрано більше сорока тисяч наборів. 

Більше шістдесяти разів волонтери видавали саме цю допомогу. Думаю, це дуже потужно і свідчить про готовність молоді всіма силами підтримувати свій народ. Я також з молоддю та підлітками їздила по близьким селам, аби підбадьорити людей духовними піснями та допомогти у видачі допомоги. Хочу розповісти про випадок з моїм братом Данилом. Одного разу він з дядьком та другом-американцем поїхали в села Донецької області. Аби проїхати в інше село, вони поїхали через поле. Це було в холодну пору року. Зверху ґрунт трішки замерз, а знизу був м’який. Вони в’їхали в колію і застрягли великим мікроавтобусом, зовсім недалеко від російської сторони. На полі їх було далеко видно, і в будь-який час військові могли нанести удар. Зв’язку там, звісно, не було. Ми вдома сильно хвилювалися. Місцеве населення допомогло їм переночувати.

Наступного дня Українські військові допомогли їм виїхати, але вони застрягли знову. На цей раз їм допомогли самовідданні друзі, які не побоялися приїхати в дуже небезпечну зону. Бог береже волонтерів!

Але не все так легко дається. Дуже багато людей віддали життя за наше майбутнє. Тому я цілком згодна: «Війна — найжахливіший винахід людства».

Отже, з такими силами ми впораємося. Уже багато зроблено, залишилось трішки!