Сергій виїхав з-під обстрілів, але навідується в рідне місто годувати домашніх тварин та поратись у городі

Ми жили в Гуляйполі. Коли почалась війна, були вдома. Спочатку вибухи було чути здалеку, але вони ставали все ближче і ближче. Коли захопили Пологи, почали по Гуляйполю гатити. Моя хата, слава Богу, поки ціла - тільки вікна побиті. А в сусідів від обстрілів погоріли хати. Якщо вірити статистиці, в Гуляйполі на даний момент тисяча зруйнованих будинків.

Ми з дружиною ховались від обстрілів в підвалі, в хаті, іноді на вулиці доводилось. Потім дружина виїхала, а згодом і мене вмовила. Ми зараз у Запоріжжі. Навідуюсь іноді подивиться на дім, на Гуляйполе. Душа моя там, а тіло в Запоріжжі - дуже хочеться додому.

Там, слава Богу, наші стоять, тому ми домашніх тварин  не забирали. Приїжджаємо, підгодовуємо. Город залишився посаджений. Обираємо моменти, їздимо між обстрілами - дещо поробимо і виїжджаємо.

В Гуляйполе привозять гуманітарку, воду. Поставили генератори, щоб люди заряджали телефони. Пороздавали малопотужні сонячні батареї для зарядки телефонів. Погано тільки, що немає світла та газу.

Уся війна – повний шок. Це все треба пережити і бачити, бо на словах не розкажеш.

Сусідську хату зруйнували, у друга хата згоріла. Ракета влучила у п’ятиповерховий дім і до другого поверху все розвалилося.

Може, до кінця руку це все закінчиться, і ми повернемося в Гуляйполе. Будемо порядкувати – там роботи багато. Шкода тільки, що не всі повернуться - багато наших знайомих і сусідів після всього пережитого померли у Запоріжжі, на чужині. Моя теща вже тут померла від стресів. Старі люди переносили це дуже тяжко.