Коли почалися перші заворушення, Лариса Ігнатова не думала, що це переросте в справжню страшну війну. Ховалися довго в підвалі, здоров'я помітно погіршилося.

Коли все починалося в тринадцятому році восени, ми думали, що після Нового року заспокоїться. А потім вже зрозуміли, що це надовго.

Чоловік втратив роботу, але потім, слава Богу, пенсію оформив. Було дуже страшно. Навіть нехай і не долітало до нас, все одно дуже страшно. Ховалися в підвал і там сиділи довго. Здоров'я підвело конкретно.

Їхати нам було нікуди, та й ні з чим, жили від получки до получки. Це село, і роботи і тут не було.

Ми отримували допомогу від Червоного Хреста, а для свекрухи – продуктові набори від Ріната Ахметова.

Мрію я банально про мир. Хочеться здоров'я дітям і онукам. Мир - це найголовніше, ми втомилися, нам вже важко.