Мені 30 років. Я зі своєю сім’єю жив у місті Слов’янську. Коли почалися потужні обстріли міста, ми виїхали в Дніпро. Від сусідів знаю, що з нашим будинком поки що все добре. 

Ми жили в приватному секторі. Допомагали сусідам, а вони – нам. Отримували гуманітарну допомогу. Серед наших знайомих багато військовослужбовців. Коли вони стояли в Святогірську, то ділилися ліками. 

Під час війни я розлучився з дружиною. Її дід живе в москві. Вона забрала дітей і поїхала до нього. 

На душі було боляче від того, що росіяни вбивають наших людей, руйнують будинки й нищать культуру. 

Мій батько ще до війни працював у Польщі, а мама – в Голландії. Зараз вони обоє живуть у Польщі. Сестра зі своєю родиною – в Німеччині. 

Мрію, щоб був мир і спокій, щоб Україна процвітала.