Я все життя прожив у Бахмуті. Це моя батьківщина. Ми звідти виїхали півроку тому. Вирішили виїжджати тоді, коли почалось таке, що вже перебувати там стало неможливо. Дружина поїхала раніше, вона працює у педучилищі. Вона приїжджала за мною чотири рази, я не погоджувався виїжджати. На п'ятий раз я вже поїхав разом з нею. Зараз там відбувається повний жах.
Починалося все поступово. Обстріли ставали все ближче і ближче. Ми зібрали машину і змогли виїхати у Жовті Води. Поки живемо тут. Шокувало те, що окупанти знищують прекрасні українські міста, такі як Маріуполь, завдають шкоди мирному населенню.
Наш будинок розбили, вікна повибивало, у місті все зачинене. Після обстрілів стало все по-новому відкриватися. Ми отримували відео: на що наш дім став схожий.
Коли виїжджали, проминули дев'ять блокпостів. Нам видавали гуманітарну допомогу, у тому числі від Фонду Ріната Ахметова. Дочка була поряд з нами. Психологічно дуже складно, нерви помотали.
Сподіватимемося на зміни на краще. Про майбутнє поки не замислююсь.
