Молочко Карина, 2 курс, Київський фаховий коледж туризму та готельного господарства

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кравцова Людмила Іванівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни  – досить великий термін, якщо вимірювати його болем, втратами та змінами. Війна, яка триває так довго, назавжди змінює кожного, хто стає її частиною. Моє життя до війни і сьогодення – це ніби два різні світи, які вже, на жаль, ніколи не поєднаються.

Кожен з цих днів залишив відбиток у моїй пам’яті.

Спершу було шокуюче усвідомлення того, що війна - це не абстрактна новина, а жорстока реальність. Раптові вибухи, сирени повітряної тривоги, укриття, новини про руйнування та загибель людей - усе це стало частиною мого життя.

Світ, який я знала до війни, зник у перші часи, коли поруч зі мною впала ракета, а мама сказала, що треба збирати речі і їхати кудись, у невідомість.

Кожен день ставав випробуванням для мене. Спочатку було важко прийняти дійсність: здавалося, що все це – тимчасове, що ось-ось настане мир. Але повсякденність руйнувала ілюзії, змушуючи пристосовуватися до нової реальності.

Мій шлях під час війни - це шлях перетворення, це трансформація власних думок і переконань. Життя набуло нових сенсів: я зрозуміла, що багато речей, які раніше здавалися важливими, втратили своє значення. Навчання, робота, прогулянки тихим містом з друзями, плани на майбутнє  - все це відійшло на задній план. На першому місті постала безпека рідних та близьких.

На цьому шляху я побачила все, чого боялася раніше: біль в очах, багато страждань, втрат, руйнування міст, будинків тощо, але поруч зустріла і силу людського духу.

Перших два дні було дуже страшно, у голові роїлися жахливі думки: а якщо нелюди зараз зайдуть сюди, у наш мікрорайон,  а раптом ракета прилетить і впаде поруч, а якщо вони почнуть стріляти, а якщо заберуть когось із рідних, якщо…якщо… Відомо, що у Бучі та  Ірпені російські солдати знущалися над мирними жителями,  дедалі страху і ненависті ставало все більше. Друга мого батька розстріляли російські солдати, а він просто йшов до своїх стареньких батьків.

Хочу згадати і студентів відділення права та економіки Київського фахового коледжу готельного господарства (я зараз навчаюся на 2 курсу) Артеменка Юрія та Бориса Олексія, які захищали рідну Україну з перших днів війни і загинули під час виконання бойового завдання. Честь і слава Героям!

1000 днів війни змінили мою родину назавжди. Ми навчилися цінувати те, що раніше здавалося буденним, намагаємося пристосуватися та знайти новий сенс  життя.

Але найголовніше, що  ці дні стали для нас  доказом того, що навіть у найважчі часи людина може залишатися сильною, співчутливою і гідною, незважаючи ні на що. Мій шлях з війною ще не закінчений,  я далі продовжую жити, вчитися, ставити  цілі на майбутнє. Ця війна навчила ніколи не здаватися, йти вперед і вірити в перемогу. Слава Україні!