Коваленко Марія, 9 клас, Філія "Васьковецька гімназія Ізяславського ліцею №5 імені О.П.Онищука"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Костушевич Катерина Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Всю мою історію можна вмістити в декілька слів: біль, страх та надія. Я чудово пам’ятаю морозний ранок 24 лютого. Цей день назавжди викарбується в пам’яті кожного українця. Як і багато інших херсонців, я прокинулась від гучного вибуху приблизно о п’ятій ранку, як виявилося потім це була серія вибухів.

Один снаряд тоді влучив в міжнародний аеропорт «Херсон». На жаль, згодом він був вщент зруйнований.

Перші дні війни, напевно, найскладніші в моєму житті. Постійні вибухи, гул ворожої техніки, винищувачі, гвинтокрили, ракети, зарево сигнальних ракет. Це все, що стало чимось звичним через деякий час. Але мені та моїй сім’ї все одно довелося виїхати. Аби потрапити на підконтрольну територію, довелося пройти 17 російських блокпостів та фільтрацію, а перед цим чекати своєї черги з колони декілька годин. Майже всі машини, які я тоді бачила, мали папірець з надписом «діти», і наша автівка не стала виключенням.

На цьому шляху не можу не згадати про хоробрість моєї старшої сестри. На той момент вона тільки отримала водійське посвідчення, вісімнадцятирічна дівчина, котра витримала 15 годин дороги без практичного досвіду.  

За день ми доїхали до столиці. Я досі пам’ятаю тероборонців з Кагарлику перед коменданською годиною. Вони допомогли знайти, де переночувати й килимки, для зручності. Також, я пам’ятаю військового з Луганська, який намагався всю ніч втішити зі словами: «Все буде добре». В цю ніч я вперше в житті почула сирену повітряної тривоги. На наступний день ми шукали прихисток де-небудь, де безпечніше, ніж вдома. Так я потрапила в маленьке село Васьківці, яке за два роки стало моєю другою домівкою.

Зараз я навчаюсь у 9 класі місцевої гімназії, але прагну повернутися додому. Сподіваюся, що це станеться якомога швидше.