В перший день війни я знаходилася у доньки в Слов’янську. Вона мені розповіла, що почалася війна. По-перше шокувало, що напали саме росіяни. Ми вважали, що ми єдиний слов’янський народ. По-друге - те, що прийшлося на старості літ блукати по світу.

Стало питання: куди евакуюватися. Я з донькою виїхала спочатку в Польщу, бо там онук живе, потім - на Кіпр до онуки. Тяжка була дорога, бо вік у мене чималий. А з вересня мешкаю в Дніпрі у сина. 

Мене приємно зворушило відношення до переселенців спочатку в Польщі, потім - в Дніпрі.

Дуже хочу додому, дуже хочу повернутися. Дуже за це переживаю - щоб було куди повернутися. Дуже хочеться, щоб війна закінчилась якнайскоріше.

Мрію повернутися додому з донькою, зятем і далі жити в своїй хатині.