Для мене війна на Донбасі почалася у 2015 році. Доводилося своїми очима бачити воєнні дії. Неприємно це згадувати. На щастя, моя родина не постраждала.

Я не могла додзвонитися до мами під час обстрілу Східного [район у Маріуполі]. Мама довго не брала трубку, а я дуже переживала. Зателефонувавши, мама сказала, що все добре і вона скоро прийде до мене.

Досі пам’ятаю свої емоції, стрес того ранку, коли був обстріл. Я була дитиною, але раніше такого навіть не могла уявити.

На щастя, ніхто з рідних не постраждав.

Ми в школу тоді не ходили. Потім у 2015-му році довелося виїхати в Полтаву. Я провчилася там пару місяців, і ми повернулися.

Я хотіла б забути все, що пов’язано з тими подіями. Досі залишився страх і тривога, себе в безпеці я не відчуваю. Дуже хочу, щоб у кожній країні та в кожному місті був мир.

Я стала більше цінувати свою сім’ю та рідних. Для мене щастя – бачити їх з посмішками на обличчях.