Дмитро разом із вагітною дружиною виїхали з Первомайська до моря, щоб перечекати небезпечні дні. Коли стало зрозуміло, що конфлікт затягується надовго, сім’я осіла в Сєвєродонецьку. Але поки ні свого житла, ні звичного життя в них немає.

Війна – це страшне лихо, якого нам, на жаль, не вдалося уникнути. Мені, на щастя, безпосередньо обстрілів бачити не доводилося, але чути – так, коли вже були бої на підході до Попасної. Після цього ми виїхали. Усі думали, що це не затягнеться на такий довгий період. Багато хто, як і ми, поїхали в іншу область перечекати небезпечний період.

Через війну мені довелося радикально змінити своє життя. Я не планував виїжджати. У мене була хороша робота, хороше житло, я був упевнений у завтрашньому дні.

Після того, як війна почалася, перший час я був розгублений. Ми не розуміли, що робити далі і де нам жити. У мене була ще дружина на той період вагітна вдруге, тому було складно.

Ми жили в Первомайську. Коли війська почали підходити до Попасної, розташованої в 15 км від міста, як багато сімей, ми поїхали ближче до моря, щоб і відпочити, і перечекати цю ситуацію, сподіваючись, що вона швидко вирішиться. Усі розуміли, що це погано, але ніхто не очікував, що це розтягнеться так надовго.

Виїжджали ми з однією валізкою, не брали із собою теплих речей. Допомогли тоді волонтерські організації. Ми залишилися без роботи й житла, і все цінне залишилося на території, до якої не було доступу.

Спочатку спробували закріпитися в Київській області, але не вийшло, тому вирішили повернутися ближче до дому, у Луганську область, і осіли в Сєвєродонецьку. Свого житла поки немає, ми знімаємо його й віримо, що все-таки конфлікт вирішиться, і ми постараємося повернутися додому. Не знаю, чи буде цей будинок тим будинком, який ми залишили, але постараємося повернути його до того стану, у якому він був.

Війна не дала реалізуватися моїм планам, які були на найближчі п’ять років. Я навчився планувати завтрашній день, тиждень, оскільки ситуація залишається непередбачуваною і на даний момент. Якщо раніше було важко уявити, що твоє життя може змінитися за один день, то зараз це в порядку речей. Ми навчилися швидше реагувати на виникаючі загрози, навчилися боротися з труднощами, які створюють нам ззовні без нашої участі. Навчилися простіше на них реагувати. Ми все ще не втратили віру, що все налагодиться.

Але хотілося б, щоб у Луганській області з’явився хоча б один автомобільний пункт пропуску, тому що в даний час тут діє тільки один пішохідний через Станицю Луганську. Після початку конфлікту я не був жодного разу в Первомайську, тому що, по-перше, це незручно, а по-друге, це небезпечно.