Історію передав Музею "Голоси Мирних" телеграм-канал "Твоя суперсила" Фонду Ріната Ахметова.

Війна… Повітряна тривога… Вибухи… Обстріли… Ці слова були для мене чужі, якісь книжні, мультяшні, кіношні. Я їх застосовувала в іграх та розвагах. Але не думала, що це стане моєю реальністтю.

Я була веселою дівчинкою, яка жила в чудовій країні і мала щасливе дитинство. Харків моє рідне місто. Я була закохана в нього і ніколи не планувала жити в іншому місці. Я пишалася тим, що я харків'янка. Але 24 лютого 2022 року все змінилося. Це був страшний сон, фільм жахів, мозок не хотів вірити, що це все відбувається в 21 столітті.

Ми тікали з Харкова з мамою і бабусею, якій 87 років. Бігли, щоб врятувати і зберегти своє життя. Так сказав нам тато. Життя - це головне. Залишили все, що мали: рідних і друзів, будинок і сад, роботу і школу. Бабуся сказала, що її все життя вмістилось в маленьку сумочку.

Зупинились ми в Луцьку. Знайшли бабусю з великим і добрим серцем, яка поселила нас у себе. Чужа двокімнатна квартира і її господарка бабуся Віра стали для нас другим домом. Так і живемо вже більше року.

Лягаємо спати з мамою разом на маленький диван, молимося і загадуємо бажання: вранці почути новину: війна скінчилася, ми перемогли і можемо повертатися додому.

Насправді, дому вже немає. Це сталося 5 червня 2022 року. Мама з татом нічого мені не говорили, берегли мене. Я дізналася через рік, коли рана вже не кровила, так каже моя мама. Бабуся не знає до сих пір. Все мріє сісти в своє улюблене крісло, заварити чай з м'яти, що росла під вікном, і читати книгу з її бібліотеки.

Та за війну можна знайти і промінчики радості. Наприклад ми з мамою поїхали в Карпати і піднялися на найвищу гору України – Говерлу. Це незабутня подорож відкрила мені Україну по новому, яку я ще не бачила, але полюбила з першого погляду. Ці вершини досі стоять у мене в пам’яті як фото з інтернету. Іноді було складно підійматися, я падала, але вставала, як і Україна за всю її історію. Пишаюся собою і дякую мамі, що подарувала такі яскраві і теплі спогади.

Колись вночі ми підписались на телеграм-канал «Твоя суперсила». Це якась була скарбничка порад. Коли виникало питання, що подивитися ввечері всією сім’єю, ми відкривали ваш канал. Якщо руки опускалися і не було сил, знову допомагав канал.

Бабусю завжди цікавили «звички успішних людей» та слухання аудіокнижок. Мама влаштовувала собі щоденні ритуали радості або організовувала нам ввечері small talk. А для мене дуже корисні були ваші поради для підвищення продуктивності навчання (пріоритети, непотріб), метод SMART, відео про професії, методи selfcare.

Мій психічний стан – це, як пластилін. І я дякую вам, що ваші мотивації допомагали мені повернутися до звичного життя, подолати страхи і віру. Війну треба не тільки пережити, але й осмислити. І ми робимо це РАЗОМ.