Мені 74 роки, я жителька міста Оріхів. Жила в своєму домі, а тепер, на старість, скитаюсь де попало, гола, боса, як бомж. Без хати, без нічого. 

Звісно, неприємно було, коли грюкали над головою: лежиш в кухні, а воно сиплеться з потолка. Добре, що виїхали, а то там би і привалило.

Я не ходжу ногами - прикута до ліжка. То мене вивозили, наймали машину.

Спочатку в Соколівці жила два місяці, тоді на два місяці поверталася додому. А потім неможливо там стало, тепер я в Запоріжжі. 

Шокує, що гинуть діти ні в чому неповинні. Не для того їх ростили, гляділи. А тепер - забрали і передають тіла. Оце найстрашніше. Хати - це все наживне, а коли батьки втрачають дітей своїх - це страшно.

Хочеться Перемоги і додому. Землянки будемо рити, але вдома.