Мені 21 рік. Жила в місті Маріуполь Донецької області. Зранку прокинулися від вибухів, і потім через соцмережі побачили, що відбулося. Почали бігати, збирати речі. І вже ввечері зрозуміли, що потрібно тікати, бо було дуже гаряче. 

Вночі ми виїхали. Проїжджали блокпости. Було темно, дуже страшно, не знали, що нас чекає далі. 

Я приїхала додому до батьків. Це теж Донецька область, але там не було бойових дій. Потім звідти також довелось переїхати, бо і там почалися бойові дії. Було страшно, тому мені прийшлося їхати в Кривий Ріг. Батьки після мене через два дні поїхали. Зараз я вже у Кропивницькому.

Я навіть не можу підібрати слів, що я зараз відчуваю до цих нелюдів взагалі.

Мені здається, що скоро всьому буде кінець, і все буде Україна.

Хочу додому повернутися. І щоб батьки повернулися додому. Побачити всіх рідних, зібратися за теплим столом.