Історії, які ви нам довірили
Мені 39 років. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми з міста Ізюм. Чоловік на війні.
Коли місто потрапило в окупацію, до мене приходили російські військові з обшуком. Хтось сказав їм, що я мій чоловік – військовий.
Під час обстрілів ми сиділи в підвалі. Виходили, тільки щоб приготувати їсти на вогнищі, бо ніяких комунікацій не було. Бувало так, що я не встигала доварити суп, бо починалося бомбардування. Я залишала його на вогнищі й тікала.
Було пряме влучання в наш будинок. Діти дуже злякалися. Я накрила собою меншу доньку.
Зараз я з дітьми в Полтаві. Тут дуже добрі люди. Вони нам допомагають. Чоловік дуже рідко виходить на зв’язок. В Ізюмі залишилися знайомі. Вони годують нашого собаку. Телефонують і кажуть, що ситуація в місті покращується.
Мене приємно вразило те, що нашим військовим вдалося відбити Ізюм. Були моменти, коли я вже й не надіялася на це.
Я думаю, що цього року війна закінчиться. Все буде добре. Чоловік повернеться з війни, і ми житимемо, як раніше.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
