Гончаров Микита, 18 років

м.Харків

Харківський педагогічний фаховий коледж Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

6 квітня 2014 року була сонячна погода. Нічого не віщувало біди. Але все змінилося, коли ми з родиною вирішили подивитися телевізор. По всім каналам передавали новини про початок війни на Донбасі. 

Це трагедія всієї України. У цей момент стали забирати добровільців у Донбас. 12 квітня були захоплені Донецька та Луганська області.  Багато знайомих було відправлено у зону АТО і було невідомо: повернуться вони чи ні. 

Для моєї родини цей день став найбільш страшним у нашому житті. Такі дії могли би бути у Харкові, але цей конфлікт усунули. У Харкові стали закриватися іноземні фірми, так як боялися нападу. Разом із війною зовсім змінилися будні цивільних жителів прифронтових зон. Унаслідок обстрілів страждає та гине мирне населення. Це стало тяжким випробуванням для жителів та біженців з Донбасу. 

З приходом війни виникла ще одна проблема: військові і цивільні жителі масово ставали заручниками у цілій мережі незаконних місць несвободи, які були створені організованими збройними формуваннями “ЛНР” і “ДНР”. Ще однією критерією війни стали зниклі безвісти. 

У Харкові існують табори для біженців. Одяг, їжу і побутові речі біженці отримують у територіальних центрах, відділеннях Червоного Хреста, волонтерських пунктах. Люди втратили все і починають жити з нуля. Важко уявити, що це відбувається у наші дні.  Одна з передумов миру-це відновлення миру і справедливості. Для мене мир-це припинення бойових дій, відновлення спокою і гармонії.

Я вважаю, що конфлікти треба вирішувати мирним шляхом без застосування насилля та зброї, які є факторами для спричинення війни.

Треба цінувати мир там, де він ще є і також не треба забувати про толерантність і милосердя.