Від початку війни наші діти залишились без дому, без офлайн навчання, без друзів, без спілкування, гуртків. Ми втратили роботу - гостра нехватка коштів.
Діти це все бачать, особливо старша дитина Вероніка, і пропускає через себе, наче це її вина. Дуже сумує і часто згадує життя наше до початку війни.

Війна нас застала вдома в квартирі в місті Харків, район Салтівка. Так як розмови уже були до цього дня, ми обережно розповідали про таку можливість, як війна. Але коли вона прийшла уже так, що всі бачили наслідки, то уже не було навіть потреби щось розказувати - дитина все розуміє. Має тривожний рюкзак, знає алгоритм дій в разі чого.

Найстрашніший день - це день початку війни, бо в той день ми втратили надію на мир, спокій та щасливе безтурботне майбутнє для наших дітей на Батьківщині.

Ми справляємось так, як я це розумію на інтуїтивному рівні - коли є можливість гуляємо, спілкуємось за чаєм, розказуємо, як у кожного з нас пройшов день, малюємо. Всім тяжко переживати це страхіття, але діти повинні бачити краще життя, ніж зараз є.

Так ми стикнулися з нестачею їжі, медикаментів, бо були зруйновані мости, через які доставлялися всі необхідні речі, тому згодом стали використовувати човни, щоб переправити через річку.

В яєчко з-під Кіндер сюрприза закладений папірець з інформацією про дитину, батьків, місце народження. Ми зробили отвір і надягли дітям на шию, щоб в разі чого рятувальники знали, хто вони, звідки і хто їх батьки. А ще вони не знімали свистки.