«16 березня 2022 року. Авіаудар по драмтеатру. Де ж Настя? Нехай буде без руки, без ноги. Але де ж вона? Не можу знайти. Через пил. Дихати нема чим, — згадує Вікторія з Маріуполя. — Вона крикнула: "Мамо!". На слух зрозуміла, де вона. Почала розкопувати. Витягла. Обличчя було чисте. Вона лежала під ковдрами, понад стіною. Ковдри разом зі стіною впали на дочку. На сходах були калюжі крові, мертві, поранені. Жінка лежала на сходах. "Мамо, їй треба допомогти". Я переступила і пройшла далі. Я не залишусь тут ціною життя своїх дітей».