За час війни Катерина вже двічі ставала переселенкою. Її родина – з Алчевська Луганської області. У 2014 році чоловік Катерини вступив до лав ЗСУ, пройшов Іловайський котел, отримав поранення, а згодом приєднався до «Азову». Жінка підтримувала його, переїхавши ближче до служби — в Бердянськ. У 2022 році, рятуючись від війни, вона була змушена знову залишити дім.

У Вінниці Катерина знайшла сили боротися за свого чоловіка, який в Маріуполі потрапив у ворожий полон. Разом з дружинами інших військових вона організовує акції на підтримку військовополонених. Щосуботи жінки виходять із банерами, нагадуючи суспільству та світові про тих, хто досі в полоні.

«Дружина воїна сама стає воїном. Я хочу, щоб мій чоловік пишався мною, коли повернеться. Ми разом уже 19 років, і я хочу дочекатися його сильною. Сидіти вдома й плакати в подушку — це не для мене. Мій борг — говорити й нагадувати людям, що війна триває», — говорить Катерина.