Десь у п'ятий ранку ми прокинулись від вибухів. З нашого вікна можно побачити окружну дорогу,там все палало и бухало. Чоловік каже: "Це війна почалась!" Досі пом'ятаємо це відчуття страху та розгубленності.

На вулиці бігали люди, хтось куди їхав... ми вирішили залишиться вдома, бо це наша рідна оселя і як можно її залишити. Тем більш з нами ще дві собаки живуть.

Найстрашніші були перші місяці. Жили під постійними обстрілами. Година тиші здавалася найстрашнішою, тому що знов починалося з найбільшою силою. Не було ані світла, ані опалення, ані води... Спали одягнені разом з собаками. Завдяки їм ми не замерзли. Іноді ночевали у подвалах.

Найстрашніша ніч була, коли літак бомбував по домівках. Це було жахіття! Майже кожен будинок був пошкоджений...

У нас не працювали ні магазини, ні аптеки. Гроші на картці ніяк не можно було використати, не було світла. Якось раніше не робили запаси, тому їжа швидко закінчилась. Також закінчився корм у собак. Як раз 24-го повинен був приїхати корм, який ми заказали. Тому їли хліб, у перші тижні це єдине, що нам привозили, а собакам видавала по кілька кормінок з хлібом, бо треба було розтягувати. Також не було мила, папіра і ніяких речей, котрі звикли використовувати.

Сім'я роз'їхалась. Хто за кордон, хто в більш безпечні міста. До війни я працювала кінологом.

Були під час війни приємні моменти. Це люди! Всі були разом, допомогали один одному!