«Смикаємося від кожного шереху, то на підлозі лежиш, то в кутку ховаєшся»

Я живу удвох з чоловіком. До початку військових дій все було нормально. Але потім в один момент все почалося з жаху, ми жили в постійному стресі. Справитися в цьому неможливо. Хто це не пережив, той не зможе уявити. У нас не було світла, ніякого зв'язку. Смикаємося від кожного шереху, то на підлозі лежиш, то в кутку ховаєшся. Це справжнісінький жах.

Таке відчуття, що ми тут не живемо, а відживаємо. Життя у воєнний час - це жахливо. Коли немає миру і ти постійно думаєш, що буде завтра. Обстріли і невідомість найжахливіше, що можна уявити. Виживеш чи не виживеш? Це було найстрашніше весь 2014 рік.

Мрію про мир, щоб можна було вільно поїхати в Донецьк, як ми раніше їздили. Хочеться стабільності. Зараз ми живемо за межею злиднів, ледве кінці з кінцями зводимо. Ми живемо тільки на одну мою пенсію. З кожним роком стає все складніше і складніше. Дуже важко.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/