Війна заставила нас покинути рідний дім, рідних, втратити засоби для існування, роботу. Дитина подорослішала у мить.

Взагалі сам напад здивував. Звісно, страшно було бомбардування, прихід окупантів в наше місто, лякало зникнення людей. Відчували себе беззахисними. Вразила дорога з окупації під обстрілами, коли не можна зробити шагу, бо усюди міни, купа розбитої техніки як цивільної, так і військової. Коли на блок-посту коло Токмака денеєрівці ледве не забрали нашого тата. Сину дуже не вистачає живого спілкування з дітьми, всі його друзі роз'їхались по світу. Зараз живемо в приватному будинку і тут немає дітей, кудись возити часто немає можливості.