Вся родина Олени Володимирівна виїхала з Оріхова, бо жити під обстрілами було неможливо

Мені 44 роки, я проживала в місті Оріхові. Поки будинок стояв, я там залишалася.

В перший день люди всі були перелякані, було тривожно, і ніхто не міг повірити, що це трапилося.

Не було продуктів, води, зв’язку. Періодично: то продукти були – не було грошей, то були гроші – не міг купити, бо боявся вийти в магазин. Було таке, що давали хліб безкоштовно, але страшно було йти по нього.

Ми навіть не вилазили з підвалу, бо осипали так «Градами», що не було часу вийти в туалет, поки ми не виїхали. 

Виїхали ми аж у вересні. Наша громада спочатку пропонувала безкоштовно виїзд, і ми чекали, коли нам передзвонять. Але нам не зателефонували. Я виїжджала за свої кошти, а десь через місяць почали вивозити пенсіонерів безкоштовно. 

Усі мої рідні виїхали звідти: брат виїхав з сім’єю в квітні, я в вересні, а сестра в жовтні. Я проживаю з сином у Запоріжжі. Коли я приїхала сюди, мені пропонували до Львова поїхати, але я не хочу бути далеко від рідного будинку.

Раніше я працювала в АТБ, і до сих пір там числюсь. Зараз не можу піти на роботу, тому що тут я не можу залишити дитину одну.

Говорять, що кінець війни у травні, а взагалі труднощі ще років десять будуть.