Як для всіх жителів Донецька, війна для мене й моєї сім’ї почалася несподівано. Стояли теплі травневі вечори, тишу яких порушували звуки, схожі на гуркіт грому, що не дивно для травневих дощів. І до останнього не вірилося, що ці звуки були гуркотом бойових знарядь. Після цього в нашій сім’ї оселилися тривога, страх і невизначеність.

У той час ми з дружиною чекали поповнення. Після неспокійних і безсонних ночей, під акомпанемент канонад і бомбардування нам довелося виїхати й залишити свої рідні краї з немовлям на руках. Так почалася нова сторінка життя в інших містах, на орендованих квартирах і з новими людьми. Вважаю головним досягненням те, що, незважаючи на всі складнощі, ми залишилися дружною та люблячою сім’єю.