Ольга дуже раділа, коли ЗСУ звільнили її село від окупантів. Але, на жаль, догоочікуваний мир не наступив 

Ми всю окупацію прожили вдома. І діти, і онуки. Чоловік загинув - підірвався на міні. У дочки в окупації ще народилася дитинка.

24 лютого зранку забігла в кімнату донька старша і сказала, що почалася війна.  Не вірилося в те, що вона говорить. Чоловік був у Херсоні на роботі, а все ж почалося звідти, з Херсону. Їх відпустили додому. Ось так і почалися всі ці страшні дні. Не було де зняти готівку, за що купити продукти. Магазини позачинялися по селах. 

Їздили в Херсон, коли вже почали пускати російські окупанти. Знімали готівку під дуже великі проценти. Але нічого, вижили з Божою поміччю.

У нас вимкнули світло 20 березня 2022 року, а ввімкнули тільки цьогоріч 4 грудня. Ми майже два роки були без світла, тому що ми живимося від «Укрзалізниці». Було дуже дорого все, і тяжко було купити. А ще ж у хаті внуки маленькі: одній онучці два роки, іншій - 12, і ще маленьке онучатко народилося у травні 2022 року. Навіть ніде було порошку купити, щоб одяг випрати. Було дуже тяжко під час окупації.

Найбільший шок був, коли в мене чоловік загинув. Ми думали, що росіяни побули та й пішли собі, вигнали їх – і все. А вони такої біди наробили, що досі люди розплачуються своїм життям! Чоловік поїхав допомогти дрова перевезти – і три людини відразу загинуло. Усі рідні загинули. 

Найбільша радість була, коли нас звільнили 10 листопада минулого року, коли у село зайшли наші хлопці. Я живу на околиці села, наш будинок – перший, і ми першими помітили, що їдуть наші ЗСУ. Це була, напевно, найщасливіша мить.

Зараз теж дуже страшно, тому що дрони над будинком літають. Але свій дім кидати не хочеться. Кинеш – і більше не буде куди повернутися. Усе розграбують, розтягнуть.

Всі трішки постраждали, всі нервові. Діти бояться надворі гуляти, якщо чують якісь шуми. Зрозуміло, що зараз не орки, а наші літають, але діти все одно бояться тих літаків. А загалом – тримаємося, чекаємо на перемогу з оптимізмом у душі.

Хочеться, щоб швидше війна закінчилася. Хотілося б, щоб сталося диво до Нового року. Але ж ми прекрасно розуміємо, що цього не буде. Будемо сподіватися, що в наступному році закінчиться війна.

Хочу, щоб мої діти і онуки були щасливі, тоді і я буду щаслива. Хочеться, щоб з’явилася можливість на роботу піти. Хоча б дочка пішла на роботу, а я з дітьми сидітиму, допомагатиму.