Денисенко Крістіна, 9-а клас, Барвінківський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання — Курченко Аліна Геннадіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мій маленький світ назавжди докорінно змінився у вихорі жахаючої війни…

Знайомий і буденний ритм змінився на постійний страх, невпевненість у майбутньому і синдром «відкладеного життя».

Кожен мій день починається з новин і ними ж закінчується. І це розриває мені серце і душу, коли я думаю про всі ті жахи, які пережили наші люди і ще змушені будуть переживати попереду.

Коли війна почалася, я була ще дитиною. Перші дні були найстрашнішими — звуки вибухів, сирени, страх за життя близьких. Я пам’ятаю, як ми з родиною ховалися в підвалі, слухаючи новини про те, що відбувається навколо. 

Наше маленьке містечко вимушене було евакуюватися до безпечнішого місця і ніхто не розумів, чи зможемо ми всі повернутися. А повернувшись, багато з нас знайшов свої домівки зруйнованими. 

Ці моменти залишили глибокий слід у моїй пам’яті.

Одним з найбільших викликів було продовжувати навчання в умовах війни. Школи були закриті, і ми навчалися дистанційно. Це було нелегко, але я зрозуміла, що знання — це сила, яка допоможе мені в майбутньому. Я також почала допомагати волонтерам, роздаючи гуманітарну допомогу тим, хто цього потребував. Це дало мені відчуття, що я можу зробити щось корисне, навіть у такі важкі часи. Я навчилася бути відповідальною і співчутливою до інших.

Але серед страху і невпевненості в мені ще теплиться надія.

Я чіпляюсь за теплі спогади про час до війни, коли ми могли радіти життю, вільно сміятися, а майбутнє здавалося мені сповненим безкінечних можливостей. 

Я вірю в світле майбутнє України. 

Я мрію стати лікарем і допомагати людям, які постраждали від війни. 

Я вірю, що наша країна відновиться і стане ще сильнішою. Ми всі разом зможемо побудувати мирне і процвітаюче майбутнє. Я бачу, як багато людей об’єднуються, щоб допомогти один одному, і це надихає мене. Я хочу бути частиною цього процесу відновлення і зробити свій внесок у розвиток нашої країни.

Війна навчила мене бути сильною і не здаватися. Я вірю, що кожен з нас може зробити свій внесок у відновлення нашої країни. Разом ми зможемо подолати всі труднощі і побудувати краще майбутнє для наших батьків та дітей. Мир і єдність — це те, до чого ми всі повинні прагнути. Я сподіваюся, що моя історія надихне інших не здаватися і продовжувати боротися за свої мрії, навіть у найважчі часи.