Людмила Василівна була дуже засмучена, коли діти поїхали з Охтирки, але вона розуміла, що так потрібно для їхньої безпеки

Я з Охтирки, а чоловік - із Харківської області. Я все життя працювала медиком, а зараз на пенсії. У чоловіка був інсульт, у нього зараз є інвалідність. Війна нас застала зненацька. Всі діти й онуки приїхали до нас в Охтирку у той же день. Тиждень побули, а потім виїхали. Мій чоловік не міг виїхати, а я не могла його покинути. Добре, що в нас були молоді сусіди - вони допомагали нам, хліб купували. Ліки нам через інтернет замовляли діти. Волонтери також привозили медикаменти. 

Ми живемо на околиці, і літаки кружляли над нами - аж шибки в хаті тремтіли. Я ніколи не думала, що таке може бути. Перші два дні тікали з дітьми в погріб, а потім всі сиділи в хаті, щоб не покидати чоловіка. Ночували в коридорі, сидячи на підлозі. 

Ми плакали, але все одно під бомбардуваннями сиділи в Охтирці. У травні діти повернулися додому. 

Війна нас застала вдома. Першою мені подзвонила двоюрідна сестра, і сказала, що почалася війна. Її син сидів у підвалі, бо бомбили Харків. 

У мене в росії живуть рідна сестра й двоюрідна. Двоюрідна подзвонила й сказала, що це наші бомблять. А я відповіла, що їхні. Вона каже: «Якщо щось страшне буде, їдьте до нас». А я відповіла, що ми нікуди не поїдемо, будемо в Україні. І після того я з нею не розмовляла. Рідна сестра мені дзвонить, але я нічого їй не кажу, бо не хочу засмучуватися сама в першу чергу. Вони все одно нічого не зрозуміють. 

На щастя, продукти у нас були. 

Було морально дуже важко все це переносити. Моя покійна мама війну пережила, і якби вона зараз була жива, то не повірила б, що таке може статися. Я також не вірила. Я розуміла, що дітям потрібно виїхати, але самій було важко. З однієї сторони, було добре, що вони захищені, а з іншої – було дуже важко. Чоловік хворий, ми одне одного заспокоювали. Цей момент ми пережили. Тепер сподіваємось на те, що скоро наші переможуть, бо інакше не може бути.

Через війну у нас здоров’я погіршується. У мене не було проблем із зором, а зараз він різко впав. 

Війна може закінчитись до кінця цього року, а можливо, і раніше. Віримо, що все станеться швидко.

Я бачу, що скоро все закінчиться, і все відбудують. Хочеться, щоб усе було гаразд у всіх сім’ях, щоб Україна процвітала, і місто наше було красивим. Мріємо про те, що все буде добре.