Я живу в п'ятиповерхівці, у яку не раз влучали снаряди. На верхніх поверхах – вигорілі дотла балкони, на нижніх – вилетіли шибки. Це все за кілька кілометрів від лінії фронту.
Вдома на мене чекає дружина Майя, вона не виходить з квартири навіть під час сильних обстрілів – відмовляють ноги. Вона перенесла інсульт і мікроінсульт, лежала в лікарні. Дітям і онукам через війну довелося виїхати. Ми, люди похилого віку, залишилися на самоті.
Більшу частину наших мізерних пенсій ми витрачаємо на ліки, нам вони життєво необхідні.
До постійних пострілів ми звикли, до перебоїв зі світлом теж, а ось найважче з питною водою. Комунікації зруйновані, вода по краплі надходить у будинок. Витрачаємо її дуже економно.
.png "«Досі хліб привозять двічі на тиждень»")
%20%E2%80%93%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F.png "«Дитина сильно злякалася, і ми поїхали»")
