Нєврова Маргарита, учениця 11 класу Бердянської загальноосвітньої школи I-III ступенів №1 Бердянської міської ради Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тімченко Олена Іванівна

Війна. Моя історія

За день до початку повномасштабного вторгнення, увечері, я, як завжди дивилася новини, не підозрюючи, що станеться щось погане.. 24 лютого 2022 року я прокинулася о четвертій ранку від вибуху. Спочатку подумала, що це петарда або грім, проте передчуття було погане.

Я до останнього не вірила, що відбудеться вторгнення, але моя надія не справдилася. Усвідомила, що почалася війна.

На початку вторгнення моя родина переїхала до родичів, адже наш дім знаходився біля стратегічно важливого об'єкту, куди потім було влучання. Цей час для моєї сім’ї виявився дуже складним, ми не знали що робити: виїжджати з міста або залишатися.

Я ніколи не забуду ніч в перші дні війни, коли я боялася всіх шорохів. Спочатку, усі ми думали, що все це не надовго.

Родичі з росії та білорусі, запевняли нас, що "Это освобождение от нацистов. Всё будет хорошо!", проте після таких слів вони були заблоковані у всіх соціальних мережах. Я вирішила для себе, що більше в мене немає рідні з цих країн, зате є ненависть і ворожість.

27 лютого 2022 ріку моє життя поділилося на до та після, тому що рідне місто Бердянськ було окуповане. Я відчувала розгубленість.

Пам'ятаю, як мені було страшно їхати по їжу й одяг та бачити на вулиці БТРи, військові машини й "русских солдатов-освободителей", але виходу не було. Потім наші сміливі люди та в тому числі й я, почали виходити на мітинги, однак російські військові били мирне населення, катували на підвалі, тому їх влаштовування стало небезпечним.

Напередодні Дня жінки, 7 березня 2022 року, через аварію на газопроводі, зупинили подачу газу в місто. Його не було цілих 9 місяців. На початку люди готували їжу на багаттях, а потім почали привозити електроплити з сусіднього міста Мелітополя.

Було дуже холодно, ми в прямому сенсі виглядали, як капуста, бо були вдягнені у багацько речей, щоб зігрітися. Перестав працювати хлібозавод та деякі магазини, через це були великі черги та люди скуповували все, що бачили на своїх очах.

Мені було дуже прикро, коли я чекала біля магазину одну годину, та за три чоловіка від мене супермаркет зачинили.

Паралельно ми спостерігали за ситуацією в Маріуполі, місто, яке знаходиться поруч. Виходячи на вулицю, можна було почути постріли здалеку. Через активні бойові дії до нашого міста їхали багато маріупольців. Вони розповідали сумні історії, слухати їх без сліз було нереально.

На щастя, бердянці надавали безоплатну допомогу їжею, одягом або заселяли до себе в домівки. Війна продовжувалась…

Йшли дні, тижні, місяці, проте Бердянськ не звільняли. Уже давно не було українського зв'язку, усе стало проросійським. Через окупацію багато мешканців почали виїжджати. Інші ж бердянці перевзулися та пішли на співпрацю з окупантами, у тому числі деякі знайомі, рідні та друзі. Звісно, після цього наше спілкування припинилось.

Я щиро не розумію тих, хто підтримує країну-агресора та "освободителей", які прийшли на наші землі й встановлюють свої порядки. Але ці люди зробили свій вибір і після визволення їх чекає заслужене покарання.

Звичайно, зараз, за більше ніж півтора року в окупації, я змогла пристосуватися до життя, але звикнути до цього не можливо. Ні День народження, ні Пасха, ні Новий рік не приносять мені щастя без України.Через війну мені довелося розлучитися з батьком.

Це було дуже важко, описати словами не можу, душа розхрестана, розтерзана, тому зараз у мене 2 мрії: Перемога та зустріч із татом.

З початку повномасштабного вторгнення сталося багато жахливих подій: штурм "Азовсталі", теракт в Оленівці, підрив ГЕС, шантаж застосування ядерної зброї та ще багато злочинів російської федерації проти України. Але всі ми продовжуємо жити, займаємося своєю справою й наближаємо День Перемоги.

Хтось боронить країну в ЗСУ, хтось волонтерить, а хтось працює та донатить. Усе це важливо.

Найбільше всього мене приголомшує, що ми, українці, не втрачаємо надії на Перемогу, бо добро завжди перемагає зло. Тож, продовжуємо боротися та все буде Україно!