Мені 46 років, я з міста Снігурівка. До війни було гарне життя.

Мені з роботи зателефонували і сказали, що на роботу не йти, бо почалися обстріли. У нас поруч Херсон - ми все чули. Потім рашисти зайшли, нас обстрілювали. Тоді не було у нас ні магазинів, ні грошей. А через обстріли ми з підвалу не вилазили.

Шокувало, що окупанти тут поводили себе як хазяїни життя. Грабували, забирали все, влаштовували постійні перевірки.

Звісно, запасів у нас не було - ми не думали, що буде все так, як було. З міста нас не випускали.

Ми до цих пір не можемо оговтатися. У нас і зараз обстріли. Постійно щось гупає. Ми з дитиною майже з дому не виходимо. Навіть трошки навчилися вже долати стрес. Поки не стріляють - то більш-менш, а от коли обстріли, то психологічно дуже важко.