Мені 70 років. Я з Гуляйполя Запорізької області. Там бомбили. Ми бігали у підвал, воду носили, страх був страшний. Мене шокували сирени, і як діти там переживають цю війну. Шокувало, що напали. Чому – незрозуміло.

Сирени дуже вплинули на здоров’я. Приїхали до Запоріжжя - і по лікарнях пішли, бо стреси великі були. Я похудала кілограмів на двадцять.

Діти автомобіль винаймали і нас з чоловіком перевезли. Коли чоловік спускався з поверху, то впав, йому дуже погано було. Коли їхали, боялись, щоб нічого не прилетіло по нас. Ми виїхали десь у травні і більше туди не поверталися. Батьківську хату розбило, наша поки стоїть.

Тут нам  давали гуманітарну допомогу, не можу сказати, що ми голодували. Мені сподобалося, що в «Карітасі» допомогли чоловіку після операції. У Запоріжжі спокійніше, ніж вдома. Але ж хочеться миру, хочеться додому.