Я в розлученні, живу зі старшим сином і невісткою, є двоє онуків. До війни життя було радісніше і спокійніше, ніж зараз. З початком військових дій я втратив роботу.
Влітку 2014 року наш будинок вперше почав деренчати. У нас вилетіли вікна, пізніше їх виділили як гуманітарну допомогу, а ми своїми силами вставляли.
Восени 2014 року у нас народилася внучка. Постійно стріляли, нерви були на межі.
Звичайно, війна змінила наше життя. По-перше, ми не можемо вільно пересуватися, по-друге, втратили роботу. Виходу в місто немає. Вирощену полуницю і картоплю продати ніде. Часто живеш в погребі і не знаєш, що буде завтра. Безпеки немає ніякої. Нещодавно вийшов на вулицю покурити, а почали звідкись стріляти - земля тремтіла.
У мене друга група інвалідності, проблеми з ногами. У 2015 році з товаришем їздили в санаторій «Конча-Заспа». Приїхали до Києва, літак пролетів, а ми аж пригнулися. Десь поруч міняли металочерепицю на даху, вона була ще старовинна, напевно. Кидали, а вона бахала. Ми здригалися кожен раз.
Хочеться, щоб все було, як до війни, щоб повернулося мирне небо і у дітей і онуків було щасливе майбутнє.
