Я колишній учитель, у мене 38 років стажу, маю орден Трудової Слави третього ступеня. Отримала його у 1986 році на з'їзді вчителів Луганської області за експериментальну роботу у школі.

У мене була сім'я – чоловік, діти. Війна почалася, коли ми були вдома. Ми не збиралися нікуди їхати, бо це моя земля. Фактично жили у підвалі.

Ми самі звели будинок за шість років. У підвалі передбачили сарай та котельню, але вийшло так, що це стало житловим приміщенням. Одинадцять людей було у підвалі.

Я дуже вдячна Фонду Ріната Ахметова. У моментах між лікарнями я отримувала допомогу. У той період нам не давали пенсію, тому їли все, що закривали на зиму [консервацію]. Нам допомагала сусідка, давала крупу, і ми її варили. Загалом якимось чином вижили.

Був обстріл - у мене на подвір'я влучив снаряд і повністю розбив кут будинку, був відбитий дах.

Я отримала травму, дуже злякалася і на цьому ґрунті у мене виявили онкологію. Було часткове пошкодження правого лицьового нерва, сім місяців постільного режиму, знеболюючі кожні півтори-дві години.

Дякую нашому Червоному Хресту, який передав мені гроші на милиці. Я вчилася ходити на милицях. Зараз ходжу із паличкою, інвалід другої групи. Бігати не можу, тільки ходити, сидіти, можу лежати тільки на лівому боці.

Я півроку лежала у лікарні. У січні мені зробили операцію, а у лютому була променева терапія. Виписали додому лише у березні. Я втратила свого чоловіка. Він помер 27 вересня 2017 року. Я не могла йому нічим допомогти. Борюся все життя. Дякую людям, що допомагають.

Для мене війна розпочалася у травні [2014 року]. Мені довго не могли переоформити картку, щоб отримувати пенсію. Грошей не було зовсім. У лікарні давали якусь крупу, а хліба не було за що купити. Було тяжко морально. Був страх та нервова напруга.

Почалися обстріли, почали гинути люди. Це дуже важко. Хто міг виїхати, той і їхав.

Ми вирішили нікуди не їхати та залишилися на вулиці самі. Загалом пережили все.

Було багато різних епізодів. Були такі обстріли, що кулі літали з вікна у вікно. Все це важко та страшно переносити, була невизначеність та невідомість, що буде далі.

Найсильніше моє бажання – жити.