Після початку повномасштабної війни наше життя дуже змінилося. Ми родом з Харківщини, і з перших днів відчули небезпеку: тривоги, вибухи, постійне напруження. Ми родина енергетиків, тому не змогли виїхати далеко, адже розуміли, наскільки важливі світло і стабільність для людей у такий час. Ми прийняли рішення переїхати в село в межах Харківської області, де трохи тихіше і безпечніше. Але навіть там життя вже не було таким, як раніше. Ми навчилися цінувати прості речі - безпеку, підтримку одне одного і можливість бути разом.

Найстрашнішими для нас були перші дні війни. Ми прокинулися від вибухів і спочатку навіть не могли повірити, що це відбувається насправді. Було дуже страшно і тривожно за себе та рідних. Ми чули бомбардування, над нами літали літаки, і кожен гучний звук лякав. Коли ми вирішили евакуюватися, нас забрали волонтери. Було дуже важко залишати дім і все, що нам дороге. Дорога виявилася дуже небезпечною, але ми трималися разом. Ці дні, вибухи та бомбардування літаком ми ніколи не забудемо.

Для моєї доньки ця важка евакуація та війна теж стали величезним випробуванням. Змінилося навчання, звичне коло спілкування і середовище. Нове оточення сильно вплинуло на неї - вона стала більш замкненою, менш відкритою, ніж раніше. Але попри це вона старається адаптуватися, знаходити себе і не втрачати свої інтереси. Донька продовжує займатися улюбленою справою - вона співає у гурті і сольно. Саме це допомагає їй виражати емоції, знаходити сили та залишатися собою.