Я живу сама у селищі Билбасівка, мені 71 рік. Було бажання виїхати, але страшно все кидати. Та і куди їхати? Гроші для цього потрібно, щоб десь зупинитися.
Ліки я замовляла – мені присилали з України, де було більш-менш спокійно. Світла не було, а в мене опалення від світла залежить: потрібно, щоб насос працював. Було у мене в хаті всього 10-15 градусів.
У нас тут і коровник побило у 2022 році. Влучили по коровах - жахливо було.
Не знаю, що буде і як воно буде. І зараз сиджу і не знаю, що на мене далі чекає. Дуже багато людей повернулося назад. Моя подруга сама в Краматорську живе, а була в Кременчуці. Зараз тут вона, в батьківській хаті. До Краматорська боїться вертатися, живе тут.
Ми по телефону спілкуємось. Зараз навкруги сніг розтанув, води повно, важко кудись йти.
Хочеться, щоб поскоріше війна закінчилась. Я б хотіла з сином побачитись - вже дев’ять років його не бачу, тільки по телефону спілкуємося. Він виїхав, тут не живе. Онуків теж бачу тільки по телефону. Син каже, що дуже хоче приїхати. А я вже нікуди не поїду - здоров'я вже не те.
