На Пасху до Надії Михайлівни «сюрпризом» приїхала онучка. Але радість від зустрічі буда недовгою – вночі під церквою дівчина і її друг загинули від російського обстрілу

Я пенсіонерка з села Павлівка Миколаївської області. До війни все було: і робота, і пенсія. Я спокійно вставала і лягала. А як прийшли чорти без рогів, то натворили такого, що нікому не побажаєш. 

Мою онучку вбили у минулому році на Пасху, 16 квітня вона понесла до церкви паску святити, з нею хлопчик один був. Їм по 17 років було. О другій ночі туди снаряд прилетів – дітей обох осколками посікло насмерть. Будь проклята війна і всі, хто її затіяв. Не ми до них пішли воювати, а вони сюди прийшли.

Я живу в селі, у мене є корівка. В обід я вийшла на двір, бо почула, як щось гуркоче, і побачила російську техніку: танки, БТР, грузові машини. Так все почалося. 

Вісім місяців ми були в окупації. Росіяни крали тут техніку в мирних людей, розбивали гаражі, крали у людей машини і все, що було: холодильники, морозилки. І до мене приходили, щоб сир і яєць продала, бо їсти хотіли. Я йому два яйця винесла і сказала: «Йди звідсіля, що б я тебе не бачила!» Гроші пропонував - я не взяла. 

Літали снаряди над головою. Прильот був через будинок - у мене вікна на веранді повилітали, у сусіда теж. На огороді воронка була десь метр глибиною і метрів два шириною. В нашому селі більше 20 будинків розгатило, шифер позривало. 

В сестри у Василівці будинок і кухню розкрило, а потім затопило, як підірвали Каховську ГЕС. Вода десь на метр стояла в будинку. Всю мебель викинули, бо така вода смердюча. На городах все пропало. 

Дякуємо, що нам давали і дають гуманітарку. Звичайно, сиділи без світла і води місяць. Брата мого забрали, тиждень держали в підвалі в Калинівці Херсонської області. Йому 61 рік, він після мікроінсульту. Не знаю, що від нього там хотіли. 

Онучка така красунечка була! Школу закінчила, вчилася в Миколаєві. 

Донька вивозила її в Чернівці, а вона на Пасху приїхала до бабусі, сюрприз хотіла зробити, і її вбили. Росіяни багато наробили біди. Скільки загинуло людей, і скільки ще загине - тільки один Господь знає.

Восьмого листопада росіяни пішли звідси, а десятого прийшли наші хлопці. А ми їх чекали кожну секундочку, ми їх тут зустрічали із квітами, і плакали, і стрибали - все було. Оце був момент самий радісний, як наші хлопці прийшли. 

Я живу за 60 км від Херсону. Тепер так гатять Херсон, Каховку, що до нас чути. Дякуємо волонтерам, які нам привозили гуманітарку: і водичку, і хліб, і макарони, і крупи, і масло – ну, все. Люди не боялися нічого, їхали і везли нам. А тепер чекаємо хлопців наших з перемогою. Все село збереться і буде святкувати цю перемогу, і будемо дякувати цим хлопцям, і тим, що загинули, і тим, що живі.