Невістка Ольги Василівни виїжджала з дітьми до Івано-Франківська, щоб не жити в окупації
Мені 63 роки, я з міста Снігурівка. У перший день війни до нас приїхали машини з «зетками». Це було страшно, але ми нікуди не виїздили. Ховались у сина в підвалі, бо свого не мали. Невістка виїжджала, рятуючи дітей, але повернулась відразу після звільнення.
Світла не було взагалі, і води не було. Потім нам почали привозити воду бочками. Харчів також не було спочатку, а потім почали возити з Херсону.
Коли бомбили, тут прильоти були страшні. І до цих пір прилітає. Ми лякаємось, бо звикнути до такого неможливо.
Щоб не страждати від цих постійних стресів, я на дачу їжджу. Сидіти в кімнаті для мене нестерпно. Навіть під час окупації я намагалась щось на дворі робити. Спочатку було страшно, а потім я навчилась за звуком розрізняти що і куди летить.
Було страшно, коли росіяни тікали. Тут біля нас танки їхали, але ми все це пережили. Коли нас звільнили, радості було стільки, що прямо щось в середині перевернулося і сльози самі лилися.
Я мрію про мир. Буде тихо - ми все відбудуємо. В нас тут школи потрощені. Я вірю, що все буде нормально.
