Мені 40 років, я живу з батьками й донькою у Снігурівці. Коли росіяни вторглись в Україну, ми вдома були, відпочивали. Несподівано війна почалася. Звісно, спочатку не знали, що робити, а потім взяли себе в руки. Батьки були постійно вдома, а я моталася на закупи.
Щойно росіяни зайшли – у нас відключили світло, воду, газ. Ми їздили до річечки по воду. Без світла важко було, але вижили.
Шокувало, як над нами снаряди літали. Страшно дуже було.
Психологічні проблеми були, але ми навчилися долати стрес. Якось уже звиклося, але коли згадую, то плакати хочеться.
Як війна закінчиться, то буде все добре. А інакше - нічого кращого не буде.
