Сідінков Олександр, 9 клас, Сіверська філія І-ІІ ступенів комунального опорного закладу освіти «Сіверський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів» Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Жук Олена Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – жахливе слово для українців, яке безжалісно зруйнувало тисячі життів. Війна – це завжди біль, зло, страждання, сльози і розпач. Двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року вона торкнулась життя і моєї родини.

Одного дня  ми почули вибухи в рідному місті Сіверську, але сподівались, що війна десь далеко.

Далі вже не можна було чекати та терпіти усього, що відбувалось навкруги. Ми були вимушені покинути свою рідну домівку. Щоб дістатися безпечного місця, багато прикрощів довелося зазнати.  Дорога була довгою та складною. Постійно ламалося авто.

Було прикро й страшно, росія нещадно нищила все на своєму шляху. Десь далеко лунали постріли.

На допомогу нам приходили волонтери. Дякуючи їм, ми дісталися більш безпечного помешкання у мальовничому селі Ряське, що на Полтавщині. І ось ми за 500 кілометрів від дому. Але, приїхавши сюди, нам показали маленький будиночок, який ледве тримався, щоб не рухнути. Підлоги в хаті не було, посеред кімнати росло маленьке деревце вишні, все було розкидано.  

Ми були в розпачі та не знали, що робити далі.  Треба виживати….  Мешканці села відразу надали допомогу: принесли нам продукти харчування, одяг,  деякі меблі. Ми зробили невеликий ремонт: пофарбували вікна та двері, побілили стіни і зробили піч.

У селі зовсім не було роботи, тому ми жили на продуктах гуманітарної допомоги та грошах, які виплачували для ВПО. Згодом мама пішла в сільську раду плести маскувальні сітки для наших військових. Я теж брав участь, щоб підтримати наших військових, дякуючи їм за спокій і сон. Якби не було важко і сумно, ми намагалися жити далі, постійно сумуючи за рідною домівкою.  

Життя почало налагоджуватись, нарешті батьки отримали роботу.  

По теперішній час ми проживаємо в цьому ж маленькому будиночку. Я навчаюсь у рідній школі онлайн, бо не уявляю навчання без рідних учителів. Почуття тривог не залишає мене, бо постійно чую в новинах, що від мого міста нічого майже не лишилось, і серце розривається на шматки.

Мені здавалось, що ми у безпечному місці, але навіть і тут над нашим будинком літають ворожі БпЛА. Але ми тримаємось, бо українці сильний та мужній народ.

Я б все віддав, щоб повернутись у своє місто, в той час, коли все було мирно, і ми проживали своє щасливе дитинство. Зараз би сидіти за партою в рідній школі і слухати уроки улюблених вчителів. Я вірю, що ми колись зустрінемось у нашому рідному місті Сіверську!

В Україні обов’язково буде мир ! Слава Україні!