Мені 30 років. У мене є чоловік і діти. Ми жили у Харкові. 24 лютого прокинулися від вибухів. Коли зникло світло, зібрали речі й пішли до подруги у приватний будинок. У неї були всі комунікації.

Було проблематично зняти гроші з картки: скрізь стояли великі черги. Ще складніше було знайти суміші для меншої дитини. З цим нам допомогли друзі.

Ми з чоловіком залишилися без роботи. Старша дитина не може нормально навчатися. Життя кардинально змінилося, і воно вже не буде таким, як до війни.

Після того, як на нашу вулицю прилетів снаряд, ми виїхали. Нас вивіз знайомий волонтер. Ми швидко доїхали до Дніпра. Тут нас прихистили друзі.

Хочеться якнайшвидшої перемоги. Своє майбутнє бачу в Україні, яка буде максимально захищена від агресорів.