Як почалася війна, ми вимушено переїхали з Харкова у село Харківської області до батьків тоді ще мого чоловіка. На початку 2023 року ми розійшлися, і я з дитиною повернулася назад в Харків. Проживання в цьому місті постійно показувало і показує травмуючі події, які залишили глибокий слід у нашій пам'яті.

Найстрашнішими моментами були прильоти ракет всього за 50, 100, а інколи до 500 метрів від нашого будинку - і такий жах ми пережили 4-5 разів. Також ніколи не забуду ранок на початку літа 2025 року, коли обстрілювали якийсь завод у Харкові. В одному місці тоді було більше 50 вибухів. Хоч це й відбувалося далеко від дому, в квартирі знаходитись було просто неможливо від страху й гуркоту. До осені 2025 року ми залишалися в місті, аж поки Любава не вступила до коледжу в Івано-Франківську, і ми нарешті переїхали туди. Наразі тут і живемо, з батьком Любави відносин не підтримуємо.

Донька дуже багато пережила через цей постійний стрес, тому зараз рятується творчістю, в яку занурюється з головою. Любава неймовірно талановита: вона вирізає з дерева, ліпить з глини, малює, вʼяже, вишиває, плете з бісеру, робить красиві прикраси та плете коси. Раніше у Харкові вона також активно займалася повітряною акробатикою. Весь цей ручний труд і мистецтво допомагають їй справлятися з внутрішньою тривогою, відволікатися від спогадів про обстріли та крок за кроком відновлювати свій душевний спокій.